225 років од народжіня єпіскопа і возродного діятеля

10-го апріля минать 225 років як народив ся пряшівскый ґрекокатолицькый єпіскоп і русиньскый возродный діятель Йосиф Ґаґанець. Быв другым пряшівскым єпіскопом по Ґриґорійови Тарковічови і остро выступав проти мадярізації Русинів.

Жывот і церьковна діялность

Владыка Йосиф Ґаґанець народив ся 10-го апріля 1793-го року у Вышнім Тварожці, русиньскім селі коло Бардейова. На ґімназії ходив у містах Шатораяугей і Левоча. Штудіюм філозофії абсолвовав у Великоварадині (Орадеа), теолоґію закінчів у Тырнаві. Перед рукоположіньом оженив ся з Аннов Ковалицьков, дівков ґрекокатолицького священика. Рукоположеный быв у Великоварадині 8-го марца 1817-го року.

Його першов парохійов были Руськы Пекляны, коло Пряшова. Служыв там в роках 1817 – 1820. Од 1820-го до 1928-го року служыв на парохії Вісло в Боршодьскім деканаті. У 1823-ім році быв выменованый за віцедекана Боршодьского деканату, у 1827-ім році за декана. В роках 1828 – 1835 быв на парохії в Гейокерестурі. Кідь му у 1835-ім році умерла жена, єпіскоп Ґриґорій Тарковіч выменовав го за асесора єпіскопской конзісторії, чім зачала ся його довгодоба служба в рамках єпіскопской курії. 3-го децембра того самого року цісарь Фердінанд І. выменова го за каноника – кустода Пряшівской капітулы, о два рокы пізніше став секретарьом пряшівского єпіскопа Тарковіча.

По смерти єпіскопа Тарковіча (16-ый януар 1841-го р.), котрому вже перед тым помагав з адміністраційов єпархії, быв выбраный за капітулного вікаря і выконовав дочасно справованя єпіскопства. Фердінанд І. го 13-го юла 1842-го року выменовав за пряшівского єпіскопа і запроновав то Святішому престолу в Римі на потверджіня. Папа римскый Ґриґорій XVI. Ґаґанця канонічно потвердив 30-го януара 1843-го року, за єпіскопа быв потім рукоположеный 25-го юна того самого року в цісарьскій капліці у Відню, за участи кральовной Кароліны. Головным святительом быв мукачівскый єпіскоп Василь Поповіч.

Ґаґанець докінчів формованя Пряшівской єпархії і заслужыв ся о розвиток того єпісопства. Постарав ся о орґанізачну стабіліту, соціалне забезпечіня і душпастырську єдность. Зреконштруовав і добудовав єпіскопску резіденцію і приспособив катедралный собор восточному обряду. Выдав порядок богослужінь, котрым ся мала рядити ціла єпархія. У 1848-ім році скликав до Пряшова цілоєпархіялный сінод духовенства. Анґажовав ся коло выникнутя церьковных обществ.

За богату і заслужну роботу быв оціненый цісарьом. У 1854-ім році му быв уділеный Орден Франциска Йосифа І. В році 1868 быв выменованый за тайного цісарьского радника і пaпом Піом ІХ. За римского рыцаря і асістента Soli Pontifici.

На челі Пряшівской єпархії быв Йосиф Ґаґанець 33 років. Высвятив двох мукачівскых єпіскопів – Штефана Панковіча і Іоанна Пастелія, двох кошыцькых римокатолицькых єпіскопів і 237 священиків. Вмер по короткій хвороті 22-го децембра 1875 року у віці 82 років. На пряшівскім містькім цінтері, кідьже сам не хотів быти похороненый в кріпті під катедралным собором, го похоронив мукачівскый єпіскоп Іоанн Пастелій.

Народный діятель

Йосиф Ґаґанець не быв лем церьковным діятельом, але і возродным. Остро выступав проти мадярізації русиньского населіня, підтримовав Александра Духновіча в його будительскій діялности.

Почас револуції, в роках 1848 аж 1849 Ґаґанець підтримовав Адолфа Добряньского і його ґрупу в намагах забезпечіти народны права Русинам у співпраці з Габсбурзьков дінастійов. На око співпрацовав із мадярьскыма урядами, но реално не выконовав наряджіня револучной влады, повязаны з грозьбов інтервенцій російского войска, навспак, давав австрійскій і російскій командатурі в Галичині інформації о воєньскых справах „повстанців“.

Про саботаж быв докінця покликаный кінцьом мая 1849-го року до Дебрецина, де в тім часі мала свій центер мадярьска влада. Но владных урядників знав оциґанити і выарґументовати своє несміле справованя. По тім, што была револуція поражена, брав участь на приготовліню русиньской делеґації, котра мала передати у Відню цісарьови меморандум із пожадавками русиньского народа.

В році 1863 быв співосновательом Матиці словацькой, єднако як і Адолф Добряньскый. Быв єдным із ініціаторів заснованя літературного общества під назвов Литературное завѢденіе Пряшевское, стояв коло выникнутя културно-освітнього Общества св. Йоана Крестителя, коло котрого выникнув у 1865-ім році штудентьскый інтернат – Алумнеум, про выхову бідной ґрекокатолицькой середньошкольской молодежі. Ґаґанець єднако як Добряньскый быв за співпрацу Русинів і Словаків.

У 1997-ім році была в його роднім селі одкрыта памятна табла з русиньскым текстом.

Оброблено за выхоснованыма матеріалами: Jaroslav Coranič: Jozef Gaganec (1793 – 1875); Ivan Pop: Podkarpatská Rus – osobnosti její historie, vědy a kultury; Павел Роберт Маґочій і кол.: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА