130 років од народжіня „художника од Бога“ – Йосифа Бокшая

„Художник од Бога.“ Так пише о єднім із основателів прославленой Підкарпатьской малярьской школы, Йосифови Бокшайови, Др. Маріянна Лявинець в книжці Вызнамні поставы русинської исторії, літературы и културы.

2-го октобра припомянули сьме собі 130 років од народжіня той вызначной особности в історії русиньского уменя. Бокшай мав дуже остре чувство красоты, котру він знав перенести на полотно.

„То таємніця бокашйовского мальованя, його пейзажів, потретів і композіцій. Думать ся, же ніт чоловіка на Підкарпатю, котрый бы не знав выражіня бокшайовска осінь,“ пише Лявинець, чім ся дефінує його неповторна фаребность і штіл, котрыма зображав на своїх образах карпатьску осінь.

Родак із Кобылецькой Поляны

Народив ся Йосиф Бокшай 2-го октобра 1891-го року в селі Кобылецька Поляна на Підкарпатю в родині ґрекокатолицького священика.

Школовав ся у ґімназії в Мукачові, де уж в році 1906 як штудент 4-ой класы проявив нелем інтерес, але і талент на мальованя, о чім свідчіть його автопортрет з того часу. По ґімназії продовжовав штудовати на Будапештаньскій академії умень. Його педаґоґом быв вызначный мадярьскый малярь Імре Ревес, но за Бокшайовым малярьскым успіхом треба видіти і Іґнатія Рошковіча, так само вызначного маляря, котрый го учів на ґімназії і быв родинным приятельом Бокшайовых.

По закінчіню ґімназії быв у 1914-ім році мобілізованый до австро-угорьской армії, кедьже в тім часі вже проходила Перша світова война, і о нецілый рік попав у плін російской армії. Перебывав у лаґрах в різных частях імперії, наприклад і в Туркестані (Казахстан), пак го перевели на Україну, де дістав к діспозіції бібліотеку і фарбы, зато з того часу походить пару жанровых образів і пейзажів на містну тематіку.

Вернутя на отцюзнину

На ярь 1918-го року вертать ся до родного краю і зачінать педаґоґічну діялность. Наперед учів на гражданці, пак на реалній ґімназії в Ужгороді.

Молодый Бокшай в тім часі має мало часу на мальованя, малює лем почас вакацій, но все міцніше мальованя входить до його жывота. Єдночасно в 1920-ых роках спознавать свій родный край і зачінать ся важно інтересовати ідейов великого націоналного реалістічного уменя.

Вєдно з Адалбертом Ерделійом хоче основати „підкарпатьскый Барбізон“, сниє о тім, же многы талентованы художници прийдуть і дають на плотоно у прексрасных фарбах цілый образ Підкарпатя.

Якраз з Ерделійом Бокшай основав у 1927-ім році  Публічну школу мальованя, котра приготовльовала вытварників, котры пізніше створили основу Підкарпатьской малярьской школы. Вєдно з колеґами зорґанізовав в 1931-ім році Общество дѢятелей изобразительныхъ искусствъ на Подкарпатской Руси.

Про творчость Бокшая суть характерістічны монументалны імпресіоністічны закутины країны, што одзеркалює його властне обявліня родного краю, унікатну красу карпатьской осени. Притім на початку своїх творчіх років Бокшай твердо стояв на позіціях реалізма. У 1923-ім році зробив образ Верьховинець, котрый быв образом підкарпатьского селянина не як етоґрафічной персоны із екзотічным лицьом, але образом жывого, реалного чоловіка.

Треба творити добре і честне уменя, в чім він быв допсравдовым майстром.

Бокшай робив розлічныма умелецькыма техніками. В його творчости мож найти фрескы, олії, акварелы, ґуаші і пастелы. Быв майстром монументалного штілу, його фрескы і олтарьны мальбы окрашають храмы Підкарпатьской Руси і сусідніх реґіонів на Словакіі і в Мадярьску. Быв знамый і як ілустратор школьскых учебників, літературных зборників, алманахів, про котры створив самобытный штіл ґрафікы.

Йосиф Бокшай пропаґовав народне уменя, головно памяткы деревяной церьковной архітектуры. Меджі найважнішыма його роботами была мальба каплічкы Ґрекокатолицькой єпіскопской резіденціі в Ужгороді.

Войновы і повойновы рокы

У 1940-ых і 1950-ых роках Бокшай зробив серію великых композіцій, котры принесли художникови велике общественне признания. То такы творы як Бокороші, Строїтельство моста, Ужгород, Терен цвіте, Золота осінь. Од того часу образы Бокшая выставльовали ся майже на вшыткых ґруповых выставках не лем на Україні, а і у Москві.

Почас совітьского періоду Йосиф Бокшай учів на Учіліщу декоратівного уменя в Ужгороді і на Інштітуті ужыткового і декоратівного уменя у Львові. Быв оціненый званьом Народный умелець УССР і СССР, а быв выбратый і за члена-корешпондента Академіі умень. Вмер 9-го октобра 1975-го року в Ужгороді, де є похороненый на цінтері Калварія.

Утримав собі свій штіл

Бокшай не брав участь в бурливім політічнім жывоті Підкарпатьской Руси 20-го столітя. Знав выходити з різныма політічныма властями, котры за тот час вычеряли ся в реґіоні.

Но єдночасно не зрадив свої естетічны прінціпы ани в повойновім періоді совітьского режіму, котрый выжадовав од умелців дотримовати постулаты соціалістічного реалізму. Докінця і в тых условіях Бокшайови подарило ся  утримовати імресіоністічну основу свойой мальбы, котра была характерістічна про його творчость перед войнов.

Його меном є днесь названый Закарпатьскый художественный музей. Як пише Маріянна Лявинець, все притримовав ся прінціпа, же треба творити добре і честне уменя, в чім він быв допсравдовым майстром.

Оброблено за: Др. М. Лявинець: Вызнамні поставы русинської исторії, літературы и културы i П. Р. Маґочій: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА